Але дозвольте трохи… похитати цей п’єдестал… бо за замовчуванням вважається, що гроші «заробляє» відділ продажів. І це мене хвилює))) бо саме функція Supply Chain напряму впливає на bottom line.
Мої тези прості й не дуже зручні:
1) COGS ( собівартість продукції)- це реальний важіль прибутковості. Ціну продажу зазвичай диктує ринок і маркетинг, тож простір для маневру з маржинальністю через «цінник на полиці» обмежений. А от захист маржі через системну роботу з собівартістю -оце вже реальна зона відповідальності закупівель і логістики.
2️)Логістичні витрати в P&L залежать від… складських запасів.
Точніше, від того, скільки і чого саме там лежить. А це, у свою чергу, результат якості прогнозування попиту, дизайну системи постачання, управління ризиками та алгоритмів, які рахують потребу в товарі. Так, отой магічний Excel теж тут замішаний – але не він один….
3️)Грошовий потік і спокій фін директора.
Прогнозовані платежі постачальникам, митниці та перевізникам -це не лише про «мрії фін діра», а про фінансове здоров’я компанії. Менше сюрпризів → менше касових розривів → стабільні поставки → кращий сервіс для клієнтів → продажі, репутація і все те, що ми так любимо і прагнемо.
4️)Запаси -це або драйвер росту, або фінансовий капкан.
У торгових і виробничих компаніях левова частка активів це товарні залишки. Вони можуть працювати на розвиток, а можуть створити класичну ситуацію: товару на складах море, а продавати нема чого. І саме управління ланцюгами постачань визначає оборотність запасів і як наслідок -капіталу.
Тож питання:
Чи є ще сумніви, хто насправді «заробляє» гроші в компанії?
Чи вдалося мені трохи похитати уявлення про те, хто ж найважливіший?
